Последние статьи

Методи аналітичної психології К. Г. Юнга

Шрифт:

Слід відзначити, що сам Юнг заперечував проти перетворення лікування суто технічну або наукову процедуру, стверджуючи, що практична медицина є і завжди була мистецтвом; це відноситься і до аналізу. Тому неможна говорити про методи аналітичної психології у суворому смислі. Юнг наполягав на необхідності залишати всі теорії на порозі консультаційної кімнати і працювати з кожним новим клієнтом спонтанно, не маючи яких-небудь установок чи планів. Єдиною теорією для аналітика є його щира жертовна любов, що йде від серця – арапе в біблійному смислі – і активне дійове співчуття людям. А його єдиним інструментом є вся його особистість, тому що будь-яка терапія здійснюється не методами, а всією особистістю терапевта. Юнг вважав, що психотерапевт в кожному конкретному випадку повинен вирішувати, чи хоче він вступати на ризикований шлях, озброївшись порадою і допомогою. Хоча в абсолютному смислі найкраща теорія – не мати теорій, а найкращий метод – не мати методів, цю установку не слід використовувати захисним чином для виправдання особистого непрофесіоналізму.

Юнгіанський аналіз. Аналіз був і залишається основним методом практики аналітичної психології. Вихідною методологічною моделлю для юнгіанського аналізу слугував психоаналіз З. Фрейда. Однак, в аналітичній психології цей метод отримав дещо інше теоретичне обґрунтування і практичне вираження, так що можна говорити про юнгіанський аналіз як про абсолютно інший тип роботи.

Очевидно, що більшість людей, які звертаються за психологічною допомогою, шукають в аналізі передусім полегшення для своїх страждань. Мабуть, вони розуміють, що якщо їм не вдається впоратися із своїми проблемами вольовими свідомими зусиллями, то існують глибинні несвідомі фактори, які перешкоджають цьому. Звичайно вони також усвідомлюють, що якщо їх проблема існує вже декілька років і має тривалу історію формування, то не так-то легко вирішити її за декілька сеансів і потрібна довга копітка робота з досвідченим спеціалістом. Можна припустити, що типовий «аналітичний клієнт» з самого початку має установку на довгострокове співробітництво. У нього є достатньо самоповаги і самостійності, щоб не покладатися на диво чи магічну силу ззовні, але вірити, що за допомогою аналітика йому вдасться самому поступово розібратися в своїх проблемах і рано чи пізно змінити своє життя.

Дуже часто клієнти юнгіанських аналітиків – це люди, які мають за плечима невдалий досвід психотерапії. Такі люди вже вміють відноситися до себе психологічно, володіють психологічною мовою і здатні до рефлексії. Багатьох приваблює в аналізі можливість вільно виражати себе. Аналіз починається як звичайні людські відносини і більше нагадують теплу дружню бесіду. Власне, клієнтові не треба якось спеціально «підладжуватися» під аналітика, в значному ступені він сам диригує процесом. Аналітик – це не та людина, яка навчить жити, врятує чи вилікує. Передусім, це близький друг, з яким у клієнта є особисті відношення, у співчутті, розумінні і доброті якого він 100-відсотково впевнений. В той же час умови згоди з аналітиком дозволяють клієнтові в цих відношеннях не залежати від нього так, щоб це могло принести яку-небудь шкоду чи заподіяти незручність. Таким чином, аналіз стає досвідом нетравматичних і зцілювальних близьких взаємовідносин. Можна припустити, що аналітичну терапію шукають люди, які відчувають у житті дефіцит таких відносин.

Аналіз є свідомим і добровільним втягненням в символічну гру. Його задачею є створення нового інтерсуб’єктивного простору – свого роду віртуальної реальності – в результаті змішування суб’єктивностей учасників. Воно виникає на межі між «я» і «ти», зовнішнім і внутрішнім, і слугує ареною експериментування по синтезуванню свідомості і несвідомого, уявного і реального, та і всіх мислимих полярностей. По суті, цей простір є простором творчого життя. Аналіз допомагає жити творчо не лише у відношенні якого-небудь конкретного захоплення, але і по відношенню до будь-яких своїх переживань, особливо до людських відносин.

Тому в аналізі клієнт делегує аналітику ті частини своєї особистості, які відповідають за порівняння, оцінювання, контроль, організацію. Наприклад, клієнт може ставитися до аналітика як до хорошого спеціаліста в психології, можливо, як до тої самої людини, яка єдино йому необхідна, розуміючи в той же час, що він не Бог і не гуру, а проста людина, така ж, як всі, із своїми недоліками і проблемами. Але він приходить до нього на сеанси як до спеціаліста, а не як до випадкової людини з вулиці. Лише тоді аналіз буде працювати.

Таким чином, успіх аналізу визначається тим, наскільки пацієнт вміє бути пацієнтом. Лише тоді він дозволить і аналітику бути аналітиком. В цьому складається найважливіша умова аналізу. Аналітик використовує правила і встановлює рамки, щоб створити найбільш сприятливу ситуацію для лікування. Але останнє слово все-таки за самим клієнтом, за його доброю волею і бажанням співпрацювати. Тому очевидно, що аналіз як метод психотерапії призначений не для всіх. Необхідна певна готовність із боку пацієнта і цілісність функцій його Его. Задача аналітичної психології – розкрити творчий потенціал будь-якого переживання, допомогти клієнту асимілювати його корисним для себе чином, індивідуювати його.

Введення правил для зовнішніх елементів аналізу, які стосуються обстановки приймальні, частоти зустрічей, оплати, пов’язані не лише з раціональними причинами. Аналітична приймальня повинна стати для клієнта тим місцем, де відбувається зустріч з глибинами власної душі і психічна трансформація.

  • Тривалість сеансів. Звичайно обирається довжина сеансів від 40 до 60 хвилин. Тому часто сеанс називають годиною. Особливих раціональних причин для такого вибору, мабуть, немає. Скоріше, це данина традиції, так як сучасним людям властиво все відмірювати годинами. Головний критерій при виборі тривалості сеансу – повинно встигнути відбутися щось реальне. Треба пам’ятати, що будь-який ритуал повинен займати суворо певний час, що час для сакрального і час для повсякденного завжди повинен мати чіткі межі.
  • Кушетка чи крісло? Одна з важливих змін у техніці аналізу, введених Юнгом, відносилось до відмови від використання традиційної психоаналітичної кушетки. Він надавав перевагу ситуації «обличчям до обличчя», підкреслюючи тим самим рівність позицій клієнта і аналітика. Коли обидва учасника процесу сидять один проти іншого, вони відкриті один одному, бачать реакції партнера. Це природна і, в якомусь смислі, більш поважна ситуація, наближена до реального життя. В ситуації «обличчям до обличчя» добре помітні невербальні сигнали, і простір комунікацій стає більш щільним і багаторівневим.

Метод вільних асоціацій. Загальною інструкцією на початку аналізу є пропозиція розслабитися, ввійти в напівсонний стан з вільно плаваючою увагою і говорити абсолютно все, що приходить на думку. При цьому акцент робиться на тому, щоб проговорювати всі виникаючі думки і почуття, навіть якщо вони здаються неістотними, неприємними чи безглуздими, в тому числі, які відносяться до аналізу і особистості аналітика. Саме так в ідеалі застосовується головний метод – метод вільних асоціацій.

Метод заснований на ідеї, що по-справжньому вільні асоціації людини, яка зуміла залишити раціональне мислення, зовсім не є випадковими і підкорені чіткій логіці – логіці афекту. В юнгіанській практиці важливо кружляти біля образу, весь час повертатися до нього і пропонувати нові асоціації, поки не стане ясним його психологічний смисл. Задача цього методу – не в тому, щоб «вивести клієнта на чисту воду», а в організації вільного доступу до несвідомого змісту. Такий підхід потребує від аналітика відмови від власних моноідей, які можуть вести процес асоціювання і в результаті збіднювати образ. Існує спокуса привести клієнта до тих же асоціацій, які виникли у аналітика.

Частота сеансів. Історично для аналізу потребувались якомога більш часті регулярні зустрічі. Однак Юнг відступив від цього принципу, вирішивши, що на просунутих етапах, коли найбільш важкі невротичні моменти вже опрацьовані і клієнт в більшому ступені орієнтується безпосередньо на задачі індивідуалізації, число сеансів можна скоротити. Тим самим зменшується залежність клієнта від терапевта, і йому надається більше самостійності. Юнг і більшість його перших соратників надавали перевагу 1-2 сеансам на тиждень. Роблячи зустрічі більш рідкими, ми надаємо їм більше символічного значення. Свята, ритуали і церемонії не повинні відбуватися часто. Значимі події не відбуваються кожного дня. Тому питання частоти сеансів виходить за межі дилеми: аналіз чи підтримуюча терапія. Скоріше, важливо те місце, яке аналіз займає в емоційному житті клієнта. Однак, сучасним людям непросто виділити багато часу, а інколи і значні грошові кошти для власного психологічного та духовного розвитку.

Інтерпретація. Будь-який психологічний аналіз припускає вміння будувати умовиводи, інтерпретувати. Це завжди вербальний і свідомий акт, націлений на усвідомлення раніше несвідомого матеріалу. Можна припустити, що аналітику треба бути вельми спостережливим, мати розвинену мову і достатні інтелектуальні здібності. Однак, інтерпретація не є чисто інтелектуальною процедурою. Навіть блискуче сформульована і точна інтерпретація, якщо вона висловлена несвоєчасно і не прийнята клієнтом, є абсолютно неефективною. Тому юнгіанські аналітики в цілому рідко звертались до методології інтерпретації, роблячи акцент на спонтанності і більше покладаючись на інтуїцію.

Етапи аналізу. Юнг пропонував лінійну модель психотерапевтичного процесу. В якості першої стадії він виділяв  сповідання, визнавання, або катарсис. Ця процедура більш чи менш аналогічна відомим релігійним практикам. Будь-який душевний рух починається із спроби позбавитися від фальшивого і відкритися істинному. Другу стадію — прояснення причин – він пов’язував із фрейдівським психоаналізом. На цьому етапі людина повинна звільнитися від «неадекватних дитячих претензій», «інфантильного потурання собі» і «ретрогресивної туги за раєм». Третя стадія – навчання і виховання – близька до адлеріанської терапії. Вона спрямована на кращу адаптацію до повсякденної реальності. Нарешті, четвертий етап – психічну трансформацію, об’єкт свого головного інтересу – Юнг протиставляв трьом попереднім. Однак, очевидно, що абсолютно неможливо уявити реальну терапію як послідовну зміну стадій. Тому багато аналітиків пропонували свої структурні метафори для кращого розуміння динаміки аналітичних відносин.

Активне уявлення. Термін «активне уявлення» був введений Юнгом, щоб відрізнити його від звичайних марень і фантазій, які є прикладами пасивного уявлення, в якому образи переживаються нами без участі Его і тому не запам’ятовуються і нічого не змінюють в реальній життєвій ситуації. Юнг запропонував декілька особливих причин для введення активного уявлення в терапію:

  1. несвідоме переповнене фантазіями, і є необхідність внести в них який-небудь порядок, їх структурувати;
  2. дуже багато снів, і є небезпека в них потонути;
  3. надто мло снів чи вони не запам’ятовуються;
  4. людина відчуває на собі незрозумілий вплив ззовні (щось подібне до «вроку» чи фатуму);
  5. людина «зациклюється», попадає в одну і ту ж ситуацію знову і знову;
  6. порушена адаптація до життя, і уявлення для неї може стати допоміжним простором для підготовки до тих труднощів, з якими вона поки не справляється.

Юнг говорив про активне уявлення як про занурення, яке проводиться на самоті і потребує концентрації всієї душевної енергії на внутрішньому житті. Тому цей метод він пропонував пацієнтам як «домашнє завдання». Деякі юнгіанські аналітики вводять елементи цієї техніки в свою роботу з дітьми чи з групами. Застосування ж їх в індивідуальному аналізі не так розповсюджене. Однак, іноді активне уявлення виходить ніби само собою, коли пацієнт спонтанно розвиває свої фантазії. І якщо вони несуть важливе смислове навантаження для нього і не є вираженням захистів чи опорів, то є всі підстави їх підтримати і допомогти йому бути в контакті зі спливаючим несвідомим матеріалом. Але в будь-якому випадку аналітик не пропонує вихідного образу і не направляє процес на свій розсуд. Адже активне уявлення те ж саме, що і художня творчість, а істинна творчість – справа дуже індивідуальна і безцінна і не може здійснюватися «на замовлення» чи під примусом.

Найскладніше при оволодінні цим методом – позбавитися від критичного мислення і попередити сповзання до раціонального відбору образів. Лише тоді дещо може абсолютно спонтанно прийти із несвідомого. Треба дозволити образам жити власним життям і розвиватися по своїй логіці. У відношенні другого пункту є детальні поради самого Юнга:

  • Споглядайте і уважно спостерігайте, як картина змінюється, і не поспішайте;
  • Не намагайтесь втручатися;
  • Уникайте перескакувати з теми на тему;
  • Аналізуйте таким чином ваше несвідоме, але також дайте можливість несвідомому аналізуватися самому і створюйте цим єдність свідомого і несвідомого.

Як правило, виникає драматичний розвиток сюжету. Образи стають яскравіше і переживаються нами майже як реальне життя (звичайно, при збереженні контролю і усвідомлення). Виникає новий досвід позитивного, збагачуючого співробітництва Его і несвідомого. Сеанси активного уявлення можна замалювати, записати і при бажанні обговорити пізніше з аналітиком. Але треба пам’ятати, що це робиться виключно для себе, а не для аналітика. Це не те ж саме, що необхідність винести витвір мистецтва на суд публіки, щоб отримати визнання. Деякі образи потребують того, щоб їх тримали в таємниці як найпотаємніше. І якщо ними діляться, то, скоріше, в якості знаку глибокої довіри. Тому особливої необхідності інтерпретувати ці образи немає, якщо тільки тлумачення не є логічним продовженням і закінченням сюжету. І ні в якому разі до них не можна відноситися як до психодіагностичних проективних методів. Для клієнту важливий сам безпосередній досвід співробітництва з образами, тому що образи – це психіка, це істинне життя душі.

Ампліфікація. Ампліфікація означає розширення, збільшення чи помноження. Іноді для прояснення несвідомого змісту недостатньо звичайних методів. Такі випадки бувають, наприклад, коли образи здаються явно дивними чи незвичайними і пацієнт може дати дуже мало особистих асоціацій на них. Образи можуть бути дуже місткими, які натякають на щось, що піддається опису в простих формулюваннях.

Часто такі образи мають багатий спектр символічних значень; щоб їх побачити, корисно звернутися до матеріалу міфів, легенд, казок та історичних паралелей. Відновлення цієї цілісної картини зв’язків, які існують у світі уявлення, в певному смислі залишає образ у несвідомому, не прикріплюючи його до конкретного тлумачення в термінах поточних проблем клієнта. Завдяки цьому він залишається істинним символом для нас, дозволяючи ввійти у контакт з творчою силою несвідомого.

Говорячи про ампліфікацію, Юнг стверджував, що необхідно давати таким фантастичним образам, які виникають перед очима свідомості в настільки дивному і погрожуючому вигляді, деякий контекст, щоб вони стали більш зрозумілими. Досвід показав, що кращий спосіб зробити це – використати порівняльний міфологічний матеріал. Як тільки ці паралелі починають розроблятися, вони займають дуже багато місця, через що уявлення випадку стає трудомісткою задачею. Тут-то і необхідний багатий порівняльний матеріал. Знання суб’єктивного змісту свідомості дає дуже мало, але воно повідомляє все-таки щось про реальне приховане життя душі. В психології, як і в будь-якій науці, досить великі пізнання в інших предметах є необхідним матеріалом для дослідницької роботи. Ампліфікація приводить туди, де особисте стикається з колективним, і дає можливість побачити скарбницю архетипових форм і відчути енергію архетипового світу. Вона розмиває наше жорстке ототожнення із звичним світосприйняттям, дозволяючи відчути себе частиною чогось більшого і більш істотного. Парадокс ампліфікації пов’язаний з обхідними шляхами самопізнання. Подібно до того, як коли ми хочемо побачити повністю себе в дзеркалі, то не підходимо до нього, а навпаки, так і це розчинення в міфах і в чомусь на перший погляд, що не має до нас безпосереднього відношення, насправді дозволяє наблизитися до себе дійсного. В психічному світі все організовано за принципом аналогій, і його пізнання потребує метафоричного мислення. Тому ампліфікація дає досвід навчання такому мисленню. Звичайно, в аналізі не стоїть задача вчити клієнтів чомусь навмисно.

І немає смислу перевантажувати їх пізнаннями, які їм зовсім не потрібні у повсякденному житті чи навіть небезпечні через загрозу психічної інфляції. Принцип аналізу тісно пов’язаний з розумінням проспективної природи несвідомих процесів. Посилення їх за допомогою ампліфікації сприяє появі чогось нового і цінного, реалізації тієї мети, на яку вони спрямовані. Фактично це досвід довіри несвідомому, коли ми просто слідуємо за ним, дозволяючи йому здійснити корисну для розвитку роботу. Але не слід думати, що ампліфікація передбачає активне втручання терапевта, який забиває час сеансу своїми аналогіями. Сам Юнг, працюючи з цікавими сновидіннями, дійсно частенько пускався в довгі міркування. Його енциклопедичні пізнання і разюча інтуїція дозволяли йому, почавши здалеку, повільно кружляючи навколо архетипових елементів сну, несподівано запропонувати таке тлумачення, яке, за свідченнями очевидців, породжувало відчуття дива, якоїсь магічної, чарівної події. Безумовно, унікальний талант Юнга давав йому право працювати дуже спонтанно, не за правилами аналізу в їх сьогоднішньому розумінні. Наприклад, він міг давати прямі поради, відправляти клієнтів на час до своїх учнів, кричати на них, коли вважав необхідним розбуркати їх і вивести із стану ступору (він порівнював цей прийом з електрошком і з прийомами дзенських майстрів). Однак, в сучасній повсякденній практиці не стоїть задача вигадувати і розігрувати для клієнта якісь фокуси. Навіть таким основним юнгіанським методом, як ампліфікація, більшість аналітиків надають перевагу користуванню вельми обережно, враховуючи наявність у самого пацієнта інтересу до цих паралелей і слідкуючи за зворотнім зв’язком. Знання міфологічних аналогій необхідне передусім самому терапевту, і достатньо, якщо він буде ампліфікувати про себе.

Аналіз сновидінь. В традиції лікування душі сновидінням завжди приділялось багато уваги. Класичним прикладом є храми Асклепія, в яких хворий міг побачити цілющі сни. В основі психотерапії Юнга лежить його віра в цілющі можливості психіки, тому в сновидінні ми можемо побачити приховані рухи душі, дотримуючись яких вдається допомогти клієнту як у вирішенні його поточних проблем, так і в індивідуації. Починаючи працювати із сновидіннями, Юнг пропонував забути всі наші теорії, щоб уникнути редукціонізму, не лише фрейдистського, але і будь-якого іншого. Він вважав, що навіть якщо хто-небудь володіє великим досвідом в даній області, то йому все ж необхідно – завжди і незмінно – перед кожним сновидінням сказати правду самому собі про своє повне незнання і налаштуватися на дещо абсолютно несподіване, відкинувши всі упереджені думки. Кожне сновидіння, кожний його образ є самостійним символом, який потребує глибокої рефлексії. В цьому відмінність від підходу Фрейда. Юнг вважав, що Фрейд використовує символи сновидіння як знаки вже відомого, тобто зашифровані знаки бажань, витіснених в несвідоме. В складній символіці сновидіння чи серії сновидінь Юнг пропонував побачити власну цілющу лінію психіки.

Юнг виділяє два типи компенсації. Перший спостерігається в окремих сновидіннях і компенсує поточні односторонні установки Его, спрямовуючи його до всеосяжного розуміння.

Другий тип можна помітити лише у великій серії сновидінь, в якій одноразові компенсації організуються в цілеспрямований процес індивідуації. Для розуміння компенсації необхідно мати уявлення про свідому установку того, хто бачить сни, особистий контекст кожного образу сновидіння. Для розуміння процесу індивідуації, який лежить в сонові компенсації, на думку Юнга, необхідно також володіти пізнанням в області міфології і фольклору, знанням психології примітивних народів і порівняльної історії релігій. Звідси випливає два основних методи: циркулярне асоціювання і ампліфікація, які детально розглядалися вище. Очевидно, що в обговорюваному сновидінні ми не можемо обмежуватися лише асоціаціями. Давність кісток і океану за вікном адресують нас до 2-мільйон-літньої людини, про яку говорив Юнг: «Ми разом з пацієнтом звертаємося до 2-мільйон-літньої людини, яка є в кожному з нас. В сучасному аналізі наші труднощі здебільшого виникають в результаті втрати контакту з нашими інстинктами, з давньою незабутою мудрістю, яка зберігається в нас. А коли ми встановлюємо контакт з цією старою людиною в нас? В наших сновидіннях.» Прикладом класичної ампліфікації образу духів у флаконі буде звернення до сюжету про дух у пляшці. Згідно з алхімічним варіантом сюжету, до якого звертається Юнг, в посудині знаходиться дух Меркурій. Загнавши духа у пляшку хитрістю, герой домовляється з духом, і той за своє звільнення дарує чарівну хустинку, яка перетворює все у срібло. Перетворивши свою сокиру в срібну, юнак продає її і на виручені гроші закінчує свою освіту, ставши згодом відомим лікарем-фармацевтом. В своїй невгамовній подобі Меркурій з’являється у вигляді духу кровожерливої пристрасті, отрутою. Але поміщений назад у пляшку, в своїй просвітленій формі, облагороджений рефлексією, він здатний перетворювати просте залізо на дорогоцінний метал, він стає ліками.

Ампліфікація дозволяє сновидцю змінити виключно особисте та індивідуалістичне відношення до образів сновидіння. Вона надає особливого значення скоріше метафоричному, ніж буквальному тлумаченню змістів сну і підготовлює сновидця до акту вибору.

Висновок

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *