Последние статьи

Психологічні типи особистості

Шрифт:

Четверту частину свого життя Юнг присвятив створенню книги «Психологічні типи». За цією роботою стоїть колосальний безцінний досвід спостережень і узагальнень одного з найяскравіших мислителів 20 століття. Серед великого корпусу ідей Юнга, кожна з яких потребує глибокого осмислення і незвичайних інтелектуальних зусиль, його типологія являє собою найбільш повну і закінчену роботу, але її злагодженість і переконливість залишається як і раніше лабіринтом, в якому можна легко заблукати, не дивлячись на те, що перед нами методологічно вивірена наукова концепція.


Чи так важливо в розумінні людини визначення її типу? Адже саме Юнг завжди підкреслював індивідуальну неповторність кожної окремо взятої людини. Але йому ж належить і інша іронічна фраза: «Всі люди схожі один на одного, а інакше вони не впадали б в одне і те ж божевілля». За Юнгом, схожість – це одна сторона людських проявів, індивідуальна відмінність – інша. В своїй типології Юнг бачив задачу внести деякі основи у пізнання майже безкінечних варіацій і відтінків індивідуальної психології: «Щоб вловити однорідність людських психік, доводиться спускатися до фундаментів свідомості. Там я знаходжу те, в чому ми всі один на одного схожі».

Сам Юнг про свою типологію казав: «Мені ні за що не хочеться обходитись в своїй психологічній дослідницькій експедиції без цього компасу, і не із загальнолюдської причини, що напрошується, що кожен закоханий в свої власні ідей, а через той об’єктивний факт, що тим самим з’являється система виміру і орієнтації, а це, в свою чергу, робить можливим появу критичної психології, яка так довго у нас була відсутня».

Розуміння екстраверсії і інтроверсії як різних свідомих установок, як правило, складності не викликає. Набагато складніше йде справа, коли Юнг кожний із типів розділяє ще на чотири підтипи, залежно від ведучої функції. Складність ця закономірна, так як кожна людина в своєму пристосуванні до світу використовує всі названі функції – мислення, почуття, інтуїцію і відчуття, і визначити, яка з них ведуча, диференційована, а які перебувають в несвідомому в їх архаїчному стані, далеко не завжди просто.

Із всієї юнгівської спадщини теорія типів знаходить менше всього послідовників в сучасному юнгіанстві. На вряд чи це обґрунтовано. Присвятивши стільки років життя створенню своєї типології, Юнг не дивився на неї, як на мертву схему чи як на абстрактне теоретизування. Віг часто повторював, що з недовірою відноситься до теорії як такої в психології, але не менше його хвилювало і те, що запропоновані ним терміни залишаться поза практичним застосуванням.

Об’ємність таких понять Юнга, як архетип, Тінь, індивідуалізація, Самість приваблюють дослідників в психології закономірно: в них закладене глибоке осмислення феномену людини, цілей його психічної самореалізації, а в кінцевому рахунку – цілей його життєвого шляху. Ці поняття володіють високим ступенем узагальнення, піднімаються до рівня символу, який здатний встановити зв’язок між свідомістю і несвідомим, між іманентним і трансцендентним. Як будь-який символ, вони володіють здатністю до саморозвитку смислу.

Ці наріжні поняття Юнга не можна редукувати до утилітарного застосування, але в рівному ступеню не слід зводити їх до рівня абстрактного образу, який наповнюється вселенським змістом і далеко відводить від первісного смислу. Розмірковуючи про юнгівські поняття, дослідник часто знаходиться в площині метафізичного осмислення. «Метафізика» означає «над фізикою», «над природою». Юнг завжди попереджував, що його філософія – робоча гіпотеза, вона не повинна знаходитись «над» людиною. Вона як раз «про» людину, про її психічне пристосування. У зв’язку з цим він писав: «Завжди існує небезпека надто піти від життя і надто розглядати речі в їх символічному аспекті…Небезпека цього процесу в тому, що хід думок віддаляється від будь-якого практичного застосування, внаслідок чого пропорційно знижується його життєва цінність…Людина створює собі абстракцію, абстрактний образ, який має для неї магічне значення. Вона занурюється в цей образ і настільки втрачає себе в ньому, що ставить свою абстрактну істину вище реального життя і тим самим взагалі придушує життя. Вона ототожнює саму себе із значимістю свого образу і застигає в ньому. Таким чином вона відчужується від самої себе». Ця думка Юнга перегукується з філософськими прозріннями Хайдегера: «У смислу є спрямованість. Усвідомлення повинно ставати спричиняючою силою вчинку».

По відношенню до юнгівських понять таке «практичне» осмислення уявляється особливо важливим, це не просто терміни, а важливі і необхідні психічні процеси. Невипадково Юнг каже: «Самість – досконале вираження того, як створюється доля». Говорячи про Самість, він підкреслював, що це «психодинамічне поняття». Відчути в собі спричиняючу силу Самості – це передусім складний психічний процес, усвідомлення якого призводить до відчуття справжності шляху і неповторності особистої присутності в бутті. В розумінні таких важливих понять Юнга як Самість, тінь, аніма, Анімус, людина повинна побачити не абстрактні образи, а вектори психічного розвитку. Лише пережите розуміння цих образів має цінність в пристосуванні до дійсності, тому що, як казав Юнг, «звільнює наше відношення в оточуючому світі від фантастичної домішки». Краса абстрактного образу, яка застигла в своїй досконалості, не рятує людину, а відводить її з реального справжнього світу. І тоді вона просто приречена на драму розбіжності. Символ – це завжди спроба нашої сутності зіткнутися з вічністю. Але жити нам треба на землі. Тому символ не повинен ставати самодостатнім, самоцінним. Він не повинен нас гіпнотизувати, тому що тоді він деформує нашу психіку: «абстрактний образ стає вище самої реальності», а проживати нам треба це реальне життя і не в його символічному аспекті. Щоб не було подібного розколу, Самість як символ повинна бути прожита душею як одкровення вищого смислу і призначення, вона повинна стати не тотожністю з Его, а провідником між гірським і частковим життям. Усвідомлення Тіні і передчуття Самості – це болісний і складний шлях людини до самої себе, справжньої і неповторної. На цьому шляху дуже багато перепон, багато з яких людина так і не подолає: її шлях петляє, відводить в сторону, відкидає назад. Допомогти людині усвідомити, де її психічна енергія наштовхується на перепони, може Юнгівська теорія типів, вона володіє статусом «практичного застосування», дає ключ до вирішення внутрішніх протиріч і розчищенню заторів накопиченої психічної енергії, яка не знаходить продуктивного виходу.

Типи Юнга – це не ярлики, а опис складних психічних передумов людини. Окрім характерологічних ознак, в них міститься вказівка на те, де людину підстерігають підводні течії її несвідомого, які можуть до крайнощів ускладнити її життя.

Причину серйозних розбіжностей між людьми, скандального непорозуміння, неможливості прийняти іншу точку зору, Юнг бачив у нездатності людини побачити принципово різні психічні передумови, які і формують різні психологічні типи. Він писав: «Протилежність поглядів повинна бути пересунута в психологічну сферу, де вона із самого початку і виникає. Це показало б нам, що є різні психологічні установки, з яких кожна має право на існування і веде до встановлення непримиримих теорій. Дійсної згоди можна досягти лише тоді, коли буде визнана відмінність психологічних передумов».

Не менш важлива юнгівська типологія для звичайної людини. В своїй книзі Юнг зачіпає і цю проблему, проблему відношень між представниками різних типів. Він каже про необхідність рапорту: «В моїй практиці я постійно зустрічаюсь із разючим фактом, що людина майже не здатна зрозуміти яку-небудь іншу точку зору, крім своєї власної, і визнати за нею право на існування…Якщо зустрічаються протилежні типи, взаємне розуміння стає неможливим. Звичайно, спори і чвари завжди будуть необхідними ознаками людської трагікомедії. І все-таки основою для розуміння повинно слугувати визнання різних типів установки, у полоні якої знаходиться той чи інший тип».

Увага до юнгівської типології не є лише пізнавальним інтересом, який не має практичного застосування, а є нагальною потребою дослідника у спробі розуміння людських глибин в їх безкінечних варіаціях і відтінках індивідуальної психології.

Методи аналітичної психології К. Г. Юнга

Висновок

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *