Последние статьи

Вільгельм Вундт

Шрифт:

Задача психології

Два визначення поняття психології мають перевагу в історії цієї науки. Згідно з одним, психологія – це «наука про душу»: психічні процеси трактуються як явища, з розгляду яких можна зробити висновки про суть, яка лежить у основі метафізичної душевної субстанції. Згідно з другим, психологія – це «наука внутрішнього досвіду». Згідно з цим визначенням, психічні процеси належать особливого роду досвіду, який відрізняється передусім тим, що його предмети дані «самоспостереженню» чи, як називають це останнє, на противагу сприйняття через зовнішні почуття, «внутрішньому» почуттю.

Однак, ні одне з цих визначень не задовольняє сучасної наукової точки зору. Перше, метафізичне, визначення відповідає тому стану, в якому психологія знаходилась довше, ніж інші області людського знання, але яке і для неї відійшло тепер остаточно в минуле, після того як вона розвинулась в емпіричну дисципліну, що працює своєрідними методами, і після того як «науки про дух» визнані були самостійною, що протистоїть природничим наукам галуззю пізнання, що потребує в якості свєї загальної основи самостійної, що не залежить від метафізичних теорій, психології.

Друге, емпіричне визначення, яке вбачає в психології «науку внутрішнього досвіду», недостатньо тому, що воно може підтримувати ту помилкову думку, ніби цей внутрішній досвід має справу з предметами, які в усьому відрізняються від предметів так званого «зовнішнього досвіду». Однак, з одного боку, існують дійсно змісти досвіду, які, складаючи предмет психологічного дослідження, не зустрічаються в той же час серед об’єктів і процесів того досвіду, вивченням якого займається природознавство; такі наші почуття, афекти, вольові рішення. Але, з іншого боку, немає ні одного явища природи, яке з аніскільки зміненої точки зору не могло б бути предметом психологічного дослідження. Камінь, рослина, тон, сонячний промінь складають, як явища природи, предмет мінералогії, ботаніки, фізики і т. д. Але оскільки ці явища природи несуть в той же час представлення в нас, вони крім того слугують предметом психології, яка прагне дати звіт у способі виникнення цих представлень і з’ясувати відношення їх до інших представлень, а також і до почуттів, рухів волі і інших, процесів, які не відносяться нами до властивостей зовнішніх предметів. «Внутрішнього почуття», яке можна було б протиставляти як орган психічного сприйняття, зовнішнім почуттям – як органам природознавства, взагалі не існує, і отже, представлення, властивості яких прагне дослідити психологія, абсолютно ті ж самі, від яких відправляється природознавство; а суб’єктні рухи, які залишаються без уваги при природничо-науковому розгляді речей,  почуття, афекти, вольові акти, які дані нам не за допомогою особливих органів сприйняття, а пов’язуються для нас безпосередньо і нерозривно з представленнями, що відносяться нами до зовнішніх предметів.

Звідси випливає, що вираз «зовнішній та внутрішній досвід» означає не різні предмети, а різні точки зору, що застосовуються в розгляді і науковому опрацюванні єдиного самого по собі досвіду. Ці точки зору підказуються нам тим, що кожен досвід розчленовується безпосередньо на два фактори: на зміст, який нам дається, і на спосіб нашого сприйняття цього змісту. Перший з цих факторів ми називаємо об’єктами досвіду, другий – суб’єктом, що випробовує. Звідси виходять два напрямки в опрацюванні досвіду. Перший – той, якого дотримується природознавство: природничі науки розглядають об’єкти досвіду в їх властивостях, мислимих незалежно від суб’єкта. Другого напрямку дотримується психологія: вона розглядає сукупний зміст досвіду в його відношеннях до суб’єкту і в тих властивостях, які йому приписуються безпосередньо суб’єктом, тому природознавча точка зору, оскільки вона можлива лише завдяки відхиленню від суб’єктивного фактору, що міститься в будь-якому дійсному досвіді, може бути названа точкою зору опосередкованого досвіду, а психологічна точка зору, яка знову усуває це відхилення і всі наслідки, що випливають звідси, точкою зору безпосереднього досвіду.

Таким чином, задача психології, яка виникає, як загальної, координованої природознавству і яка доповнює її емпіричні науки, знаходить своє підтвердження у способі розгляду всіх наук про дух, основою яких слугує психологія. Всі ці науки, філософія, історія, вчення про державу та суспільство, мають своїм змістом безпосередній досвід, оскільки він визначається взаємодією об’єктів і суб’єктів, які пізнають та діють. Тому ні одна з наук про дух не вдається до допомоги відхилень і гіпотетичних допоміжних понять природознавства; об’єкти-представлення і супроводжуючі їх суб’єктивні рухи шануються в них безпосередньою дійсністю, і вони намагаються пояснити окремі складові частини цієї дійсності з їх взаємного зв’язку. Цей прийом психологічного тлумачення, що застосовується в окремих науках про дух, відповідно, повинен бути також і прийомом самої психології.

Так як природознавство досліджує зміст досвіду у відхиленні від суб’єкта, що випробовує, то зазвичай його задача визначається також як «пізнання зовнішнього світу», причому під зовнішнім світом розуміється сукупність даних нам у досвіді об’єктів. Відповідно до цього, задача психології визначалась іноді як «самопізнання суб’єкта». Однак, це визначення недостатнє, тому що крім властивостей окремого суб’єкта, до предмету психології належать також різноманітні взаємодії між ним і зовнішнім світом та іншими подібними суб’єктами. Крім того, цей вираз може бути легко тлумачено в тому смислі, якби зовнішній світ і суб’єкт були окремими складовими частинами досвіду чи принаймні могли б бути такими, що розділяються на незалежні один від одного змісти досвіду; в дійсності ж зовнішній світ завжди пов’язаний з функціями сприйняття і пізнання суб’єкта, а внутрішній досвід містить в собі уявлення про зовнішній світ, як свою невід’ємну складову частину. І це взаємовідношення відбувається з необхідністю з того, що в дійсності досвід не є непов’язаною сумою окремих різних областей, а утворює єдине пов’язане ціле, яке передбачає в кожній своїй складовій частині як суб’єкт, який сприймає зміст досвіду, так і об’єкти, які даються суб’єкту в якості змісту досвіду. Тому і природознавство не може відволікатися від суб’єкта, що пізнає, а лише від тих властивостей, які або відпадають, подібно почуттям, як швидко ми відкинемо подумки суб’єкт, або ж, подібно якостям відчуттів, повинні бути віднесені на рахунок суб’єкта на основі фізичного дослідження. Навпаки, психологія має своїм предметом сукупний зміст досвіду в його безпосередніх властивостях.

Таким чином, остання підстава для відокремлення природознавства від психології і від наук про дух слід шукати тільки в тому, що будь-який досвід містить, в якості складових факторів, об’єктивно даний зміст досвіду і суб’єкт, що випробовує. Втім, ми не хочемо, само собою зрозуміло, цим сказати, що це розмежування передбачає вже логічне визначення обох факторів. Таке визначення можливо стає, очевидно, лише на підставі природознавчого і психологічного дослідження і в якому разі не може, відповідно, передувати йому. Припущення, що загальне природознавство та психологія з самого початку, полягає в  супроводжуючому будь-який досвід свідомості, що у досвіді даються об’єкти якомусь суб’єктові, причому, однак, і з самого початку не може бути і мови про пізнання умов, які лежать в основі цього розрізнення, чи про будь-які певні ознаки, якими один фактор міг би відмежовуватися від іншого. Тому самі виявлення об’єкта і суб’єкта в цьому зв’язку представляють собою лише пізніше перенесення на ступінь початкового досвіду відмінностей, які належать до вже логічно розвиненої рефлексії.

Внаслідок цього взаємовідносини природознавчого і психологічного тлумачення досвіду доповнюють один одного не лише в тій мірі, оскільки перше має справу з об’єктами при можливо більшому відхиленні від їх суб’єкта, а друге враховує участь суб’єкта у виникненні досвіду, але і в тому смислі, що обидва тлумачення стають на різну точку зору у розгляді кожного окремого змісту досвіду. Природознавство прагне досліджувати, які властивості об’єктів у відхиленні від суб’єкту, і тому пізнання, що надається їм, є опосередкованим чи пізнання в поняттях: замість безпосередніх об’єктів досвіду природознавству залишаються змісти понять, які отримуються з цих об’єктів шляхом відхилення від суб’єктивних елементів наших уявлень. Але це відхилення потребує в той же час відомих гіпотетичних компенсувань дійсності. Саме природознавчий аналіз демонструє, що багато складових частин досвіду, наприклад, зміст відчуттів, представляють собою суб’єктивні дії об’єктивних процесів, так що ці останні не можуть міститися у досвіді в їх незалежних від суб’єкту властивостях. Тому природознавство прагне звичайно здобути ці елементи досвіду шляхом гіпотетичних допоміжних понять, які побудовані відносно об’єктивних властивостей матерії. Психологія досліджує, навпаки, зміст досвіду в повній його дійсності, уявлення, що відносяться до об’єктів, разом з усіма суб’єктивними рухами, що примикають до них, і тому спосіб її пізнання є безпосереднім чи зоровим: зоровий в тому більш широкому із значень, яке отримало це поняття у новій науковій термінології і згідно з яким воно означає не лише безпосередні змісти сприйняттів зовнішніх почуттів, особливо зору, але і всю конкретну дійсність, на противагу  мислимому відхиленню і в поняттях. Зв’язок змістів досвіду, як він даний дійсно суб’єкту, може бути встановлений психологією лише у тому випадку, якщо він, з одного боку, буде цілковито утримуватися від цих відхилень та гіпотетичних допоміжних понять природознавства. Отже, якщо і природознавство і психологія – це суть емпіричних наук, так як вони мають своєю задачею пояснення досвіду, — правда, з різних точок зору, — то все-таки психологія повинна бути названа більш суворою емпіричною наукою через своєрідні властивості, які притаманні її задачі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *