Последние статьи

Декоративне ковальство

Шрифт:

Основні операції ковальства

Розглянемо деякі операції, без яких неможливо виконати художні роботи в ковальстві. Всі прийоми, в основному, зводяться до таких: рубання, витяжка, згинання, закручування, пробивання отворів, розсікання.

Рубання. Ця операція найчастіше зустрічається в процесі роботи. Нагріту до темно-червоного жару заготовку кладуть на гострий кінець підсічки і вдаряють молотком доти, поки заготовка не розрубиться на 3/4 товщини, після чого її перевертають на другий бік і рубають до кінця. Цю операцію можна виконати ковальським зубилом. Під час розрубування розжарених товстих заготовок треба періодично охолоджувати зубило, бо від тривалого зіткнення з гарячим металом лезо зубила відпускається.

Рубати можна слюсарним способом: заготовку кладуть на металеву пластину, встановлену на ковадлі. Потім установлюють в потрібному місці ковальське зубило і рубають.

Витяжка. Цю операцію застосовують, коли потрібно зменшити переріз заготовки і збільшити її лінійні розміри або надати закінченого вигляду якому-небудь елементу (завитку) кованого виробу. Заготовку нагрівають до темно-червоного жару і ударами ручника витягають, періодично перевертаючи після 1-2 ударів на 90 градусів і пересовуючи її.

Одним з варіантів витяжки є розгін. На розігріту заготовку встановлюють молоток гострою частиною («фаною»), а по тильній частині наносять удари молотком. На заготовці утворюватиметься виїмка, метал розтягуватиметься. Спосіб витяжки на ребрі ковадла має менші можливості, але він простіший. Розігріту заготовку кладуть на ребро ковадла і наносять удари ручником.

Змінюючи силу удару, кількість насічок, напрями ударів, можна регулювати витяжку металу, домагаючись потрібного ефекту.

Закручування. Це досить ефектний і виразний прийом, який часто застосовується у ковальстві. Найчастіше закручують матеріал прямокутного або квадратного перерізу. Проте практикують закручування і «фасонних» заготовок, наприклад, трикутних, квадратних з розсіканням або вибиранням бокових площин.

Попередньо добре відпалений у горні метал завтовшки 10 мм закручують у холодному стані. Кінець заготовки затискають у лещата, на неї надівають металеву трубку, довжина якої відповідає довжині закрутки, а діаметр дорівнює діагоналі квадратного перерізу закручуваного матеріалу плюс кілька міліметрів. На протилежний кінець заготовки надівають вороток і обертають. Товстіші заготовки закручують у розігрітому стані. Слід пам’ятати, що завитки розташовуватимуться рівномірно при рівномірному розігріванні металу.

Замість лещат для цієї операції можна використовувати відповідних розмірів вилку, яку встановлюють у квадратний отвір ковадла. Можна також використати металеву трубку, але це не завжди виправдано, бо нема можливості спостерігати за процесом. Цікавий спосіб: обидва кінці заготовки затискають, а центр прокручують, або на одній заготовці чергують ліві і праві завитки.

Згинання. Це один з поширених прийомів, що застосовуються у художньому ковальстві. Згинання під прямим кутом, виготовлення «шишок», завитків, різноманітних деталей необхідне для виготовлення художнього виробу. Найпростіший прийом — згинання в лещатах. Заготовку в холодному чи гарячому стані затискають у лещатах до потрібного стану. На ковадлі матеріал можна згинати під кутом 90 градусів і по дузі.

Щоб мати правильний прямий кут, заготовку кладуть на площину ковадла, притискують молотом і наносять удари ручником по краю заготовки. Існує дуже цікавий, так званий «чистий» спосіб згинання під прямим кутом: розігріту заготовку по лінії згину надсікають на 1/8 товщини металу, після чого згинають. Надсічка має бути у внутрішньому куті виробу. Плавного вигину металу можна досягнути за допомогою вилки та нижника.

Пробивання. Ковалі твердять, що пробити (прошити) отвір легше, ніж просвердлити. Якщо в результаті свердління отвір буде тільки круглої форми, то пробити можна отвір будь-якої форми: круглий, квадратний, овальний. Форма отвору залежить від перерізу пробійника, який узято для роботи.

На холодній заготовці попередньо кернером чи зубилом відмічають місце майбутнього отвору, після чого заготовку розігрівають, переносять на ковадло, ставлять на розмітку пробійник і молотом наносять удари доти, поки метал піддаватиметься деформації і буде відчуття «зворотного удару». Потім заготовку перевертають, переносять на отвір ковадла, знову ставлять пробійник і остаточно висікають отвір. Виконувати операцію потрібно так, щоб контури пробійника якнайточніше збігалися з контурами отвору. Орієнтиром при цьому буде темна пляма, яка з’явиться на зворотному боці заготовки після першої половини операції. Аналогічні операції можна робити в лещатах.

Розсікання. Операція розсікання близька до рубання. Застосовуються, в основному, ті самі інструменти і прийоми, але, якщо рубання, як правило, заготовочна операція, то розсікання застосовується для досягнення художнього ефекту. Розігріту заготовку квадратного перерізу з чотирьох сторін розсікають зубилом до 1/2 товщини доти, поки не розітнуть на чотири окремих квадрати. Потім це місце знову розігрівають і в торець заготовки наносять легкі удари ручником доти, поки місце розрубки не розтягнеться, і проводять закручування. Аналогічні операції можна виконати і з штабовим матеріалом.

Монтаж і декоративно-захисні покриття. З’єднання окремих кованих елементів традиційними методами — скобами, обтискачами, заклепками для початківців становить певні труднощі. Тому для початку рекомендується скріплювати елементи за допомогою зварювання або припаювання латунню. При творчому підході зварювальний шов може бути не тільки технічною необхідністю, а й виразним декоративним елементом, який часто застосовують у сучасних ковальських виробах.

Щоб виріб художнього ковальства мав естетичний вигляд і не зазнавав руйнівного впливу атмосфери, на нього наносять захисне декоративне покриття. Перед цим виріб попередньо очищають від окалини металевими щітками, наждачною шкуркою, шамотним порошком з водою. Традиційний спосіб «чорніння» полягає в тому, що виріб покривають шаром олії і випалюють, наприклад, паяльною лампою. Слід мати на увазі, що цей спосіб потребує ретельної підготовки виробу: на поверхні не повинно залишитись окалини, бо патина в цих місцях не візьметься.

Досить часто застосовують інші способи декоративного покриття готових виробів. Наприклад, наносять графітний порошок на поверхню виробу відразу після покриття її лаком або на поверхню наносять суміш із звичайного бітумного лаку чи кузбас-лаку і графітного порошку.

Для робіт в екстер’єрі можна рекомендувати «Гумово-бітумне покриття для днища автомобіля», яке добре себе зарекомендувало і є в продажу. Його наносять на добре підготовлений виріб. Він дає приємний матовий полиск і добре запобігає шкідливому впливу атмосфери.

І не треба забувати, що все велике складається з малого, і з невеликих елементів можна скласти великий виріб, а з простих — складний.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *